Мелитополь

[Lady Autumn]

Не ври…
Сколько душ ты пленила, нежная?
Сколько в жертву сердец принесла?
О Любви ученица прилежная,
Леденящая разум Весна…

Не стыдись…
Многих ли не судить за невежество,
Ты смогла, преступив через боль?
Насыщалась предательством беженцев,
Вновь стирая больную мозоль…

Не прячь глаз…
В них свобода твоя бесконечная,
Коктейль из любви и тепла,
Наивности, детской беспечности,
Мира, света, жизни, добра…

[Lady Autumn]

Слишком образно...

Покажи мне свое лицо,
Хватит прятаться в сизом тумане,
Я боюсь стать немым слепцом
И не смочь разобраться в обмане

Столько душ окружают нас
Но мы ищем единственно-верную
В плен попасть чтобы светлых глаз
И остаться навеки потерянными

Чтобы сидя в минутах от солнца
Быть уверенными, что не преданы
В душ объятьях нет страха конца
Настоящие мы! Мы не слеплены…

Проникаясь теплом изнутри
Забывать вместе время, жизнь эту
Кормить из рук пламя… Гори!!!
Умоляю, веди к рассвету

Убивать слова пенным молчанием,
Этим золотом, нам подаренным
Легко…Слова часто зовут отчаяньем,
Что терзает рассудок помутнением временным

Дыши… бриза сладость втягивай,
В этом коконе вдвоем скованны,
Мы любимы другими…Забывай
Мне не страшно, мы тут замурованы

В темноте дай впитать в себя запах твой
Я люблю тебя, ты единственный…
Просыпаюсь…одна…Кто ты, милый мой???
Почему вновь скрываешь свой образ таинственный???

[Lady Autumn]

Стих Грязному...

Я ищу тебя сердцем, где ты?
И пусть крик заглушит ветром
Не запретить мечтать,
Чувствовать, таять
Это звездное Небо нас объединяет

Не видел зеленых глаз моих
Не знал души светлой
Но поразил лирикой
Своей искренностью, наверное
Влюбив в слова образно-сладкие,
Которым отдаюсь без остатка я.

Далек и близок одновременно,
Как наркотик питаешь меня вдохновением
И казалось теперь понимаю смысл твоих
Бессвязно струящихся слов в стих
Чаруя голосом
Манишь грустным образом

Своим резким С поражаешь сознание
Знаю, этот бред не стоит внимания
Далека от возможности быть услышанной
Ведь сошедших с ума – тысячи…
Пусть нет шанса узнать ближе душу твою
Умоляю, ТВОРИ, ворожа слогом музу мою

[Smoke]

[Lady Autumn]

Не забудь меня…

Вдохни на рассвете утра свежесть,
Пусть играет волосами ветер…
И вспомни мою искреннюю нежность
Навек потерянную, как в океане пепел.

Взберись на крышу той многоэтажки
В тот час, когда огнем закат пылает
И вспомни мои странные замашки
Наблюдать, как ночь собою день сменяет.

В пору зимнюю, когда снег слепит белым,
Завари кофе и укройся теплым пледом
И вспоминай как юношей незрелым
Нёс портфель, плетясь за мною следом…

А в весенний, пасмурный денечек
Любуясь дома солнечным нарциссом
Вспомни историю, где много-много точек,
И две судьбы, разделенные дефисом.

[Dj ExTreem]

Марин, я когда то от тебя чего-то весёлого и позитивного услышу???

ЗЫ: Я был о тебе лучшего мнения

[Lady Autumn]

По-моему стих для Ассаи, даже не смотря, что полон разочарования от того, что нам никогда не встретиться, очень позитивный )

Я тоже была о тебе лючшыго мнениё!

[Неонатолог]

Ти не знаєш, хто ти,
Тебе не розуміють інші,
І ти ховаєшся в музику,
Пишеш сумні пісні...

Блукаєш в темряві думок,
Намгаючись побачити світло,
Дивишся на світ навколо
Крізь дим цигарок...

Ти посміхаєшся всьому світу,
Хоча твоя душа так часто плаче,
Бо ти пообіцяла колись,
Що твої сумні очі ніхто не побачить...

Коли ти говориш :"Все добре!",
Насправді кличеш на допомогу,
А ви проходите крізь неї
Та не бачите, як вмирає вона сьогодні...

* * * *
Подаруй мені свій ранок сьогодні,
Я подивлюсь лише, як день зорю стрічає
У твоїх очах...
А ще ту посмішку таку не випадкову,
Якак так сонно грає на губах...

Ти подаруй мені свій день сьогодні,
Я подивлюсь лише, які думки лунають
У твоїх очах...
Я зазирну тобі через плече, мов янгол,
Щоб спокусити...Але ти не даш...

Ти подаруй мені себе всього вночі сьогодні,
Я подивлюсь лише, чи є бажання
У твоїх очах...
Але, коли побачу лише втому,
То просто прошепочу ніжно :"Спи!"

Ти не почуєш, не помітиш цього,
Бо це лише все в мріях, але не в твоїх...
Тому сховаю десь глибоко я всі сподівання,
Відкрию серце та на волю відпущу...

* * * *

Очі Хамеліони...

Я ніколи не хочу дивитися в очі твої,
В них так мало всього
І так багато всього одночасно...
Але як це зробити, якщо в мої так дивишся ти,
Коли поряд проходиш, на сцену виходиш,
Робиш просто навколо мене все прекрасним...

Але очі твої, очі хамеліони,
Опечуть вогнем,
Вилікують холодом,
Вб"ють любов"ю,
Але завжди будуть моїми...

Знаю я все про тебе: всі сторони,
Всіх тарганів в голові...
Як що робиш, що любиш, де будеш
Стрічати зорю...
Але я, зазирнувши лише тільки в очі твої,
Розумію, чому життя поруч з тобою таке небезпечне...

* * * *
Я гортаю для тебе свої сторінки життя,
Але вони пусті для тебе,
Бо ти не бачиш слова...
Малюнки чудові,
Та ти не розумієш їх зміст,
Зникнуть одразу, лише доторкнись...
Ти не бачиш мою душу,
Хоча вона завжди з тобою, Захищає від світу, стає твоєю стіною...
Але одного разу, мабуть, коли змінився вітер,
Ти побачив моє серце,
Побачив, що воно відкрите...
Ти попросив потримати,
Хоч на мить у долонях...
Ти обіцяв, що не скривдиш,
Що не залишиш в полоні...
Та ти зробив щось інше,
І воно не стоїть між нами...
Хочеш знов його потримати?
Шукай його кріхти під своїми ногами...

* * * *
Мені так хочеться написати такі ж красиві слова,
Що десь, колись п"ю сигаретний дим і я,
Але натомість приходять чужі думки
Про те, що "чому зі мною ти то холод, то жара".

І ти не вмієш бути чимось на половину,
Бо твій холод залищає позаду доріжки сліз,
А твій жар запалєю щоки,
І для мене тебе іноді важко зрозуміти,
Коли ти дивишся на мене, сьогодні хто ти?хто ти?

Але часто світу треба сірих красок,
Не білого, не чорного, а лише напівтонів...
І не повірю я в твої красиві казки,
І мрії відпущу, як той дим...

В мені не знайдеш більше нічого про себе,
Хоча так хочеш там побачити свій слід,
Бо я викреслюю по-трішки тебе з себе,
І закриваю назавжди у серце вхід...

* * * *

Мої думки всі про тебе,
І це заважає мені,
Прожену...
Ці довгі ночі, коли був ти поруч,
Але не зі мною,
Не скажеш пробач...
Ти не прийдеш,
Навіть, коли скажу,
Що тебе я люблю,
Колір волосся зміню,
Тільки віддяч...

У мене є океан почуттів,
Так багато слів, Безліч питаннь...
Здавалося, так просто
Все сказати,
Але не виходить...
Ходжу немов у ві сні,
Як же важко мені,
Хто зрозуміє, хто ні...
Мабуть не твоє це,
Зрадливо шепоче серце...

* * * *
Я звичайна та непомітна,
І майже ніколи не ношу спідниць,
А колір очей ніяк не виріше,
Яким він хоче бути...
Маю коротке волосся, та в ньому все одне
Із радістю грає вітер...
А моя душа то чорне глибоке небо...

Я засинаю та прокидаюсь із музикою,
І ще не знаю, що принесе цей новий день,
Який причаївся у мене в долонях...
Якою мене зробить сьогодні це яскраве сонце,
Що безсоромно заглядає до мене в кімнату,
Та куди зникли сни та зірки,
Але залишилась моя душа - чорне глибоке небо...

Тебе лякає, що душа така глибока?
Чи що вона така темна, як небо вночі?
Може ти не зрозумів ще, що це
Безмежність...
Ти маєш таку саму та все розумієш...

* * * *
Дощ,
Хто веде тебе за руку вулицями міста мого,
Дощ,
Де загубив ти і що...
Дощ,
Чи сумуєш ти, коли сумую я?
Якщо ні, то чому ти приходиш,
Коли серце не хоче життя?

І в той вечір,
І саме зараз,
І в цей саме час
Ти зі мною, ти поряд,
Солоні сльози розводиш,
Щоб не залишили сліда.

* * * *
Напишу листа
Та подарую вогню...
А попіл від нього віддам вітру,
Мабуть тільки так
Ти почуєш мої слова,
Що я люблю
І що не можу без тебе жити...

Як живеш там
Так близько,
Але й одночасно так далеко...
І чому, коли я роблю до тебе крок
Між нами стає проміннь сонця
Та подих вітру?

* * * *

Десь у світі є та сила,
Що керує нашими долями...
Схоче намалює зустріч
Чи розведе дороги...
І ти ніяк не вплинеш на неї,
Бо втратив здатність
Розуміти казки...

Для тебе так все просто:
Крок вперед, наступний день.
Для мене все так складно:
Яку дорогу обрати сьогодні.
Ти не робиш помилок,
А я всі їх вивчаю...
Ти знаходиш друзів нових,
А я їх поступово втрачаю...
Ми йдемо одним шляхом
Пліч-о-пліч,
Майже тримаємось за руки,
Але й досі не бачили,
Що в очах у один одного,
Бо навколо сутінки...

* * * *
Промінь сонця не зігріє,
Подих вітра не розбудить,
Колір квітки більш не пахне,
Птиці змовкли,
Я вмираю...

І шепоче серце тихо:
"Буже краще, ніж сьогодні.
Потерпи ще трішки, мила!
Скоро відлетиш на волю!"
І сховають друзі очі,
Бо у них видна вся правда,
І ніхто пійти не хоче,
Бо вважають, що це зрада.

Синє небо втрачає колір,
Поцілунки смак втрачають,
Не текуть, летять хвилини,
І минуле десь блукає...
У дверях стоїть та жінка,
Та що в білому з косою...
натякає, що час йти,
Та вмиває дороги росою...

Не пускає рідне серце -
Не беру його з собою,
Сльози не дають побачити
Рідні очі наді мною...
І десь грітиме той промінь,
Шепотітиме десь вітер,
Пташки співатимуть про когось,
Та не про мене...

Добавлено спустя 1 минуту 8 секунд:

Я перегорну нову сторінку
Та заховаю себе в собі,
Навіщо знати комусь,
Що зараз в моєму серці...

Я буду дивитися тільки вперед,
Та буду чути лише музику,
Навіщо слухати когось,
Бо ці слова пусті...

Я посміхнусь цілому світові,
Та ніколи не жалітимусь,
Навіщо бачити комусь,
Які солоні мої сльози...

Я впаду не вниз, а догори,
Та грітимусь у теплому сяйві зірок,
Навіщо ходити по землі,
Якщо сонце не зігріває...

Чи зрозуміє хтось, що моя душа, то чорне небо?

* * * *

Подивись мені в очі,
Зазирни в мою душу,
Не розмовляй з моїм серцем,
Ти його просто послухай...

Ти бачиш дивну красу - самоту у полоні?
Чи ти простягнеш до неї свої теплі долоні?

Але ти бачиш лище тіло,
Ти бачиш лише красиві очі,
Ти не чуєш мого серця,
Як воно шепоче...

* * *

Просто я така,
Якою мене хочуть бачити люди,
Що поруч зі мною...
Але я не скажу ніколи,
Що відчуваю і що на серці маю...
Навіщо говорити,
Якщо для них мої слова порожні...
Я бачу це по їх очах,
І страшенний сум огортає мою душу...

* * *

Дівчина дивна з чарівної кімнати
Проходить повз тихо,
Щоб нікому не заважати...
Ховає свій погрляд, щоб не побачили очей...
Вирішує свої справи,
Не робить складних речей...
Бо не зустріла ще того,
Хто життя любов"ю наповнить,
Чарівну музику душі візьме в свої долоні...
Того, хто чує кожен її крок...
Того, хто запалив в очах її вогник...

* * * *

Я знаю, ти йдеш поряд зі мною,
Але ми ще не знайомі...
Тобі ніхто не розкаже про мене,
Але про тебе я чую майже кожен день...

Ми бачились у ві сні,
Але в житті ми не впізнаємо один одного...

Вижоджу на вулицю і знов сподіваюсь,
Але всі надії забирає холодний вітер...
Тіло зігріте, та серце холоне,
Чому ти не зігрієш його в своїх долонях...

Подаруйте мені крила,
Я полечу до сонця,
Щоб упасти на землю, Та зникнути без сліду...


* * *

Ми двоє стоїмо,
Одні в темряві,
І щось палає поруч,
Щось не зрозуміле мені...

Ти говориш якись дурниці,
Ти їх солодко так шепочеш,
І моє тіло, мої губи
Чекати вже не хочуть...

Думки лунають в мені,
Заважають тебе слухать,
А ти говориш-говориш,
І тебе майже не чутно...

Та коли темрява пішла,
І сонце зігріло обличча,
Я зрозуміла занадто піздно,
Що то палав вогонь запальнички...

Добавлено спустя 36 секунд:

Знов і знов я видаляю номер твій,
Але даремно, він сховався в пам"яті моїй.
Так хочеться написати тобі смс,
Але я знов запевняю себе,
Що забула твою "адресу".
Хвилини чекання, мов ті краплини піску,
Прискорюють серце, малюючи давнину.
І сонце по-іншому гріє,
І вітер не так вже шепоче,
А дощ відносить далеко мої сумні очі.
Для всіх все, як завжди, у мене все добре,
Та на самоті відверто зізнаюсь душі-
Хіба я можу любити?
Виходить люблю...


* * *

Я не плачу,
І це блищать не сльози в рчах,
Там ссяє щастя, якого не існує,
І це життя...
Що було добре колись,
В цьому винні ти і я,
А що зараз так,
Не хочу шукати хто...
Та я сама...
Не шукатиму винних в житті,
А любитиму його таким,
Яке воно є...
Не відвертатимусь та не зійду зі стежки,
Якщо на ній часом зустріну тебе...

[stas thursday]

вот еще тут нацарапал,вспомнил как вчера засыпалось мне ,я думаю в эти дни большинство спят без снов и засыпают с трудом,летняя ночь, как не крути.

Начало Сна

не вижу снов,не вижу смысла
коль я в бреду,не наяву
мечтою бархотной окисла
прохлада в пылкую жару

всплывай оазис безметежный
и действом окупай меня
не вижу снов,но видел прежде
как устье сохло отодня

лишай лишенного причины
рациональности себя
порядок обратив рутины (сна)
в сюрреализм Дали маня...

[Knopa]

Прикольно. Главное жизненно и в тему сейчас.

[HARLEY]

Черная лента с белой полосой!
Бренно лежит, среди высоких гор.
Но я подобно ветру, над нею пролечу!

Мой рев разбудит горы,
И сдвинет их с пути.
Чтоб мне достичь свободы.
Я скорость наберу!

И вот когда прийдет придел.
Возможностям моим.

АВТОР НЕИЗВЕСТЕН

[raindogs]

Он объездил целый мир
Видел Конго и Памир,
Видел Перу и Вьетнам
Видел сотню разных стран…
Возвращается к себе:
Не понравилось нигде.

В Небраске неброско
В Анголе голо
В Гане погано
В Гвиане говняно
В России морось
В Париже жижа
В Аризоне зона
Гваделупа — залупа
В Житомире жид помер
В Кракове крякают
В Сракове сракают
В Бордо бурда
В Польше пошло
В Бресте пресно
В Ниде гниды
В Ницце фрицы
На Канарах нары
Лондон — гондон

В Китае кидали
В Непале напали
В Стамбуле обули
В Кабуле надули
В Загребе загребли
В Дели раздели
В Назрани насрали
В Портсмуте смутно
В Плимуте мутно
В Шанхае хай
В Индии прохиндеи
В Иране раны
В Ираке драки
В Газе газы
В Грозном грозно
В Грязном грязно
В Ливерпуле — ливер, пули…
Европа — жопа
Турки — урки

Унесите, унесите
Карту мира! И сожгите.
Бросьте глобус за окно.
Разобьется? Все равно.
Я ра-зо-ча-ро-вался в мире
Буду жить в своей квартире.

(c) Павел Пепперштейн

[Liver]

И опять мне снится одно и то же:
За моим окном мерно дышит море,
И дрожит весь дом от его ударов,
На моем окне остаются брызги,
И стена воды переходит в небо,
И вода холодна, и дна не видно,
И корабль уже здесь, и звучит команда,
И ко мне в окно опускают сходни,
И опять я кричу: "Погодите, постойте!"
Я еще не готов, дайте день на сборы,
Дайте только день, без звонков телефона,
Без дождя за окном, без вчерашних истин,
Дайте только день!» Но нет, не слышат...
Отдают концы, убирают сходни,
И скрипит штурвал, и звучит команда,
(На моем окне остаются брызги)
И на миг паруса закрывают небо,
И вода бурлит, и корабль отходит...
Я стою у окна и глотаю слезы,
Потому что больше его не будет...
Остается слякоть московских улиц,
Как на дне реки, фонарей осколки.
А еще прохожих чужие лица.
И остывший чай. И осенний вечер.

Макаревич.

К: это наиболее тронувшие меня стихи за последнее время.

[Север]

Ты малышка плачешь, а я люблю себя. Почему иначе построила судьба?, почему так вышло? Я незнаю что сказать. Видно всё напрасно и веки твоих глаз мне мигают дважды поверь и сейчас, я смотрю на губы и они так нежны. Жаль что в жизни так сложно и мы словно пьяны. Я хочу прикоснуться в сплетения твои, не могу отвернуться от взгляда твоего. Словно ты во внимании и понятно тебе то что вскоре расставание и пусть обо мне напомнят желания увидевшихся снов. На твоём деянии убитая любовь...

[Ариана]

Вот что значит, песня в душу запала - Король и шут "Прыгну со скалы"
-----------------------------
Разбежавшись, прыгнув со скалы -
ОБЕ жизни оборвешь навеки.
Небеса мне станут так!! малы
Без родного сердцу человека!
Ты с собою в пропасть унесешь
Мою душу, что с твоей сроднилась.
Ты пойми: ты шанса не даешь,
Чтоб с любовью со своей проститься.
Ты - мой мир, и ты - его границы.
В этом мире я тобой живу!
Если ТВОЕ сердце перестанет биться,
Жизнь СВОЮ я следом оборву..

------------------------------
и ведь прыгал, до знакомства со мной - риск почувствовать захотелось, а спустя год приехал в тот же город и узнал, что в том же месте о камни внизу паренек другой разбился...