Ти не знаєш, хто ти,
Тебе не розуміють інші,
І ти ховаєшся в музику,
Пишеш сумні пісні...
Блукаєш в темряві думок,
Намгаючись побачити світло,
Дивишся на світ навколо
Крізь дим цигарок...
Ти посміхаєшся всьому світу,
Хоча твоя душа так часто плаче,
Бо ти пообіцяла колись,
Що твої сумні очі ніхто не побачить...
Коли ти говориш :"Все добре!",
Насправді кличеш на допомогу,
А ви проходите крізь неї
Та не бачите, як вмирає вона сьогодні...
* * * *
Подаруй мені свій ранок сьогодні,
Я подивлюсь лише, як день зорю стрічає
У твоїх очах...
А ще ту посмішку таку не випадкову,
Якак так сонно грає на губах...
Ти подаруй мені свій день сьогодні,
Я подивлюсь лише, які думки лунають
У твоїх очах...
Я зазирну тобі через плече, мов янгол,
Щоб спокусити...Але ти не даш...
Ти подаруй мені себе всього вночі сьогодні,
Я подивлюсь лише, чи є бажання
У твоїх очах...
Але, коли побачу лише втому,
То просто прошепочу ніжно :"Спи!"
Ти не почуєш, не помітиш цього,
Бо це лише все в мріях, але не в твоїх...
Тому сховаю десь глибоко я всі сподівання,
Відкрию серце та на волю відпущу...
* * * *
Очі Хамеліони...
Я ніколи не хочу дивитися в очі твої,
В них так мало всього
І так багато всього одночасно...
Але як це зробити, якщо в мої так дивишся ти,
Коли поряд проходиш, на сцену виходиш,
Робиш просто навколо мене все прекрасним...
Але очі твої, очі хамеліони,
Опечуть вогнем,
Вилікують холодом,
Вб"ють любов"ю,
Але завжди будуть моїми...
Знаю я все про тебе: всі сторони,
Всіх тарганів в голові...
Як що робиш, що любиш, де будеш
Стрічати зорю...
Але я, зазирнувши лише тільки в очі твої,
Розумію, чому життя поруч з тобою таке небезпечне...
* * * *
Я гортаю для тебе свої сторінки життя,
Але вони пусті для тебе,
Бо ти не бачиш слова...
Малюнки чудові,
Та ти не розумієш їх зміст,
Зникнуть одразу, лише доторкнись...
Ти не бачиш мою душу,
Хоча вона завжди з тобою, Захищає від світу, стає твоєю стіною...
Але одного разу, мабуть, коли змінився вітер,
Ти побачив моє серце,
Побачив, що воно відкрите...
Ти попросив потримати,
Хоч на мить у долонях...
Ти обіцяв, що не скривдиш,
Що не залишиш в полоні...
Та ти зробив щось інше,
І воно не стоїть між нами...
Хочеш знов його потримати?
Шукай його кріхти під своїми ногами...
* * * *
Мені так хочеться написати такі ж красиві слова,
Що десь, колись п"ю сигаретний дим і я,
Але натомість приходять чужі думки
Про те, що "чому зі мною ти то холод, то жара".
І ти не вмієш бути чимось на половину,
Бо твій холод залищає позаду доріжки сліз,
А твій жар запалєю щоки,
І для мене тебе іноді важко зрозуміти,
Коли ти дивишся на мене, сьогодні хто ти?хто ти?
Але часто світу треба сірих красок,
Не білого, не чорного, а лише напівтонів...
І не повірю я в твої красиві казки,
І мрії відпущу, як той дим...
В мені не знайдеш більше нічого про себе,
Хоча так хочеш там побачити свій слід,
Бо я викреслюю по-трішки тебе з себе,
І закриваю назавжди у серце вхід...
* * * *
Мої думки всі про тебе,
І це заважає мені,
Прожену...
Ці довгі ночі, коли був ти поруч,
Але не зі мною,
Не скажеш пробач...
Ти не прийдеш,
Навіть, коли скажу,
Що тебе я люблю,
Колір волосся зміню,
Тільки віддяч...
У мене є океан почуттів,
Так багато слів, Безліч питаннь...
Здавалося, так просто
Все сказати,
Але не виходить...
Ходжу немов у ві сні,
Як же важко мені,
Хто зрозуміє, хто ні...
Мабуть не твоє це,
Зрадливо шепоче серце...
* * * *
Я звичайна та непомітна,
І майже ніколи не ношу спідниць,
А колір очей ніяк не виріше,
Яким він хоче бути...
Маю коротке волосся, та в ньому все одне
Із радістю грає вітер...
А моя душа то чорне глибоке небо...
Я засинаю та прокидаюсь із музикою,
І ще не знаю, що принесе цей новий день,
Який причаївся у мене в долонях...
Якою мене зробить сьогодні це яскраве сонце,
Що безсоромно заглядає до мене в кімнату,
Та куди зникли сни та зірки,
Але залишилась моя душа - чорне глибоке небо...
Тебе лякає, що душа така глибока?
Чи що вона така темна, як небо вночі?
Може ти не зрозумів ще, що це
Безмежність...
Ти маєш таку саму та все розумієш...
* * * *
Дощ,
Хто веде тебе за руку вулицями міста мого,
Дощ,
Де загубив ти і що...
Дощ,
Чи сумуєш ти, коли сумую я?
Якщо ні, то чому ти приходиш,
Коли серце не хоче життя?
І в той вечір,
І саме зараз,
І в цей саме час
Ти зі мною, ти поряд,
Солоні сльози розводиш,
Щоб не залишили сліда.
* * * *
Напишу листа
Та подарую вогню...
А попіл від нього віддам вітру,
Мабуть тільки так
Ти почуєш мої слова,
Що я люблю
І що не можу без тебе жити...
Як живеш там
Так близько,
Але й одночасно так далеко...
І чому, коли я роблю до тебе крок
Між нами стає проміннь сонця
Та подих вітру?
* * * *
Десь у світі є та сила,
Що керує нашими долями...
Схоче намалює зустріч
Чи розведе дороги...
І ти ніяк не вплинеш на неї,
Бо втратив здатність
Розуміти казки...
Для тебе так все просто:
Крок вперед, наступний день.
Для мене все так складно:
Яку дорогу обрати сьогодні.
Ти не робиш помилок,
А я всі їх вивчаю...
Ти знаходиш друзів нових,
А я їх поступово втрачаю...
Ми йдемо одним шляхом
Пліч-о-пліч,
Майже тримаємось за руки,
Але й досі не бачили,
Що в очах у один одного,
Бо навколо сутінки...
* * * *
Промінь сонця не зігріє,
Подих вітра не розбудить,
Колір квітки більш не пахне,
Птиці змовкли,
Я вмираю...
І шепоче серце тихо:
"Буже краще, ніж сьогодні.
Потерпи ще трішки, мила!
Скоро відлетиш на волю!"
І сховають друзі очі,
Бо у них видна вся правда,
І ніхто пійти не хоче,
Бо вважають, що це зрада.
Синє небо втрачає колір,
Поцілунки смак втрачають,
Не текуть, летять хвилини,
І минуле десь блукає...
У дверях стоїть та жінка,
Та що в білому з косою...
натякає, що час йти,
Та вмиває дороги росою...
Не пускає рідне серце -
Не беру його з собою,
Сльози не дають побачити
Рідні очі наді мною...
І десь грітиме той промінь,
Шепотітиме десь вітер,
Пташки співатимуть про когось,
Та не про мене...
Добавлено спустя 1 минуту 8 секунд:
Я перегорну нову сторінку
Та заховаю себе в собі,
Навіщо знати комусь,
Що зараз в моєму серці...
Я буду дивитися тільки вперед,
Та буду чути лише музику,
Навіщо слухати когось,
Бо ці слова пусті...
Я посміхнусь цілому світові,
Та ніколи не жалітимусь,
Навіщо бачити комусь,
Які солоні мої сльози...
Я впаду не вниз, а догори,
Та грітимусь у теплому сяйві зірок,
Навіщо ходити по землі,
Якщо сонце не зігріває...
Чи зрозуміє хтось, що моя душа, то чорне небо?
* * * *
Подивись мені в очі,
Зазирни в мою душу,
Не розмовляй з моїм серцем,
Ти його просто послухай...
Ти бачиш дивну красу - самоту у полоні?
Чи ти простягнеш до неї свої теплі долоні?
Але ти бачиш лище тіло,
Ти бачиш лише красиві очі,
Ти не чуєш мого серця,
Як воно шепоче...
* * *
Просто я така,
Якою мене хочуть бачити люди,
Що поруч зі мною...
Але я не скажу ніколи,
Що відчуваю і що на серці маю...
Навіщо говорити,
Якщо для них мої слова порожні...
Я бачу це по їх очах,
І страшенний сум огортає мою душу...
* * *
Дівчина дивна з чарівної кімнати
Проходить повз тихо,
Щоб нікому не заважати...
Ховає свій погрляд, щоб не побачили очей...
Вирішує свої справи,
Не робить складних речей...
Бо не зустріла ще того,
Хто життя любов"ю наповнить,
Чарівну музику душі візьме в свої долоні...
Того, хто чує кожен її крок...
Того, хто запалив в очах її вогник...
* * * *
Я знаю, ти йдеш поряд зі мною,
Але ми ще не знайомі...
Тобі ніхто не розкаже про мене,
Але про тебе я чую майже кожен день...
Ми бачились у ві сні,
Але в житті ми не впізнаємо один одного...
Вижоджу на вулицю і знов сподіваюсь,
Але всі надії забирає холодний вітер...
Тіло зігріте, та серце холоне,
Чому ти не зігрієш його в своїх долонях...
Подаруйте мені крила,
Я полечу до сонця,
Щоб упасти на землю, Та зникнути без сліду...
* * *
Ми двоє стоїмо,
Одні в темряві,
І щось палає поруч,
Щось не зрозуміле мені...
Ти говориш якись дурниці,
Ти їх солодко так шепочеш,
І моє тіло, мої губи
Чекати вже не хочуть...
Думки лунають в мені,
Заважають тебе слухать,
А ти говориш-говориш,
І тебе майже не чутно...
Та коли темрява пішла,
І сонце зігріло обличча,
Я зрозуміла занадто піздно,
Що то палав вогонь запальнички...
Добавлено спустя 36 секунд:
Знов і знов я видаляю номер твій,
Але даремно, він сховався в пам"яті моїй.
Так хочеться написати тобі смс,
Але я знов запевняю себе,
Що забула твою "адресу".
Хвилини чекання, мов ті краплини піску,
Прискорюють серце, малюючи давнину.
І сонце по-іншому гріє,
І вітер не так вже шепоче,
А дощ відносить далеко мої сумні очі.
Для всіх все, як завжди, у мене все добре,
Та на самоті відверто зізнаюсь душі-
Хіба я можу любити?
Виходить люблю...
* * *
Я не плачу,
І це блищать не сльози в рчах,
Там ссяє щастя, якого не існує,
І це життя...
Що було добре колись,
В цьому винні ти і я,
А що зараз так,
Не хочу шукати хто...
Та я сама...
Не шукатиму винних в житті,
А любитиму його таким,
Яке воно є...
Не відвертатимусь та не зійду зі стежки,
Якщо на ній часом зустріну тебе...
Вы не можете начинать темы Вы не можете отвечать на сообщения Вы не можете редактировать свои сообщения Вы не можете удалять свои сообщения Вы не можете голосовать в опросах