вот такая темка, вроде такой ещё не было... я думаю, что многие когда нибудь пробывали писать стихи для песен, если есть чо нить, кидайте, будет интересно почитать
I
Я працюю трунарем та ховаю тут людей
Всіх знедолених, багатих, божевільніх та нормальних
Відганяю некрофілів, б’ю лопатой по горбу
Відганяю екстремалів, що прийшли бухать на цвинтар
Я ганяюся за ними, потім тихо підкрадаюсь та на вухо вголос матюгаюсь
Іноді вони збігають, в штані сцять не забувають
Іноді вони здихають і роботи добавляють
Та сьогодні темна ніч, сплять приморені мерці
Не чіпають нікого, мирно в гробиках хропля
Некрофіл прийшов на цвинтар, підшукать собі дружину
Я лопату в ліву руку та пішов за ним тихенько, щоби бахнуть по горбу
Тихо крався, крався, крався, та на гілку наступив
Некрофіл мене помітив із лопатою в руках
Він почав від мене бігти, я за ним біжать почав
Я лопатою кидаю та по спині попадаю
Той на землю повалився та легенечко забився
Я до нього підбігаю та пінаю по спинюці
Підбераю я лопату та по голові вдаряю
Приспів
Я з дитинства тут живу, та мерців тут стережу
Та мені не набридає, коли люди померають
Шоб не сумно мені булу, щоб убити трохи часу
Я і сам людей вбиваю та могили їм копаю
II
Поховавши хладне тіло я пішов відпочивати
Підійшов до свого ліжка, впав на нього і заснув
Спав недовго, сон мій ніжний перервав протяжний вой
Поповзли повз вікна тіні, шепотіння та ричання, регіт
Скрип та стук у двері, не по собі стало раптом
За лопату я вхопився, двадцять раз перехрестився та почав шукати вихід
Бачу, ломиться народ, десять в двері, по три в вікна, крізь підлогу навіть лізуть
Я незнаю що робити, страх із штанєй випадає, витікає та воняє
Я кричу їм: - „Люди добрі, хладні трупи, що ж ви робите падлюки?”
А у відповідь вони: - „Ти нас вбив сволота клята і тепер тобі не жити”
Уперед виходить гнида, що сьогодні приморив, до лопати тягне лапи, мов дитя до грудей мати
Тут лопата розігралась, розмахалась, розліталась та нарешті поламалась
Весь в кішках, гавні та крові я із хати вибігаю
Та за мною сотня трупів хутко скаче та повзе
Забігаю я до тесли, там труна стоїть порожня
Я у неї залізаю, тихо кришку закриваю та в труні той засинаю
Прокидаюся від того, що вколочують цвяхи
Я кричати починаю: - „Що таке? Якого біса, ви ховаєте мене?”
Чутно регіт мервих гадів та відчутний сильний сморід
Піднессли труну до ями та закинули туди
До мене спустилась жінка, десять років як померла
Говорить мені між дошок: - „Скоро схід, пора додому,
Я померла холостою, при житті не мавши ласки
Я запрошую тебе, будеш жити у мене”
Позасипали могили, розійшлися по домівках, тихо стало, я помер
Приспів
Я з дитинства тут живу, та людей тут стережу
Та мені не набридає, коли люди померають
Шоб не сумно мені булу, щоб убити трохи часу
Я і сам людей вбиваю та могили їм копаю
/х2
Я тоже пишу тексты. Только ни разу не ложил на аккорды.
Христос
Пр.
Ох, если б Христос родился сейчас.
Он бы с тоской посмотрел бы на нас.
После второй приходит отрада.
Ад на Земле, и Рая не надо!
I
Однажды тихою ночью,
Когда лишь светила Луна.
В какой-то дешевой коморке
На свет Иисус родился.
Зашли тут старые волхвы
(по-нашему просто бомжи),
Отдали младенцу рубашку
И драные чьи-то штаны.
Пр.
Ох, если б Христос родился сейчас.
Он бы с тоской посмотрел бы на нас.
После второй приходит отрада.
Ад на Земле, и Рая не надо!
II
Трудно рослось ему паинькой
В этой кошмарной стране.
Говорил, когда били по правой:
"Ударьте по левой щеке!".
Когда повзрослел он немного
И божию миссию нес,
Кричал: "Я посланник от Бога!
Вокруг вас злорадствует Бес!"
Пр.
Ох, если б Христос родился сейчас.
Он бы с тоской посмотрел бы на нас.
После второй приходит отрада.
Ад на Земле, и Рая не надо!
III
И дяденьки в белый костюмах
Забрали его на заре:
"У нас там есть и Иуды.
Посланники бога в цене".
Долго Иисус говорил с главврачом.
И все объяснял, что он бога посланец.
- "Тот, что в 10-й спит с кирпичем?"
- "Да нет, тот не Бог, он просто засранец."
Пр.
Ох, если б Христос родился сейчас.
Он бы с тоской посмотрел бы на нас.
После второй приходит отрада.
Ад на Земле, и Рая не надо!
IV
"Боже, дай мне покоя!
Боже, дай мне тепла!"
Бренное тело покинув земное,
Взлетел он опять в небеса.
Вспомнил он снова кошмары былые
И вбитые гвозди в руке.
И люди родятся опять молодые,
И счастья не быть на Земле.
УРАЛ, у тебя песенка откровенно-панковская. Главное прикольно то, что прослеживаеться точный сюжет. Украинский язык добавляет некий коллорит. Я тоже напишу на укр.яз.
Один на один.
Пр.
І зовсім я не демон, і зовсім я не янгел
І зовсім не потвора, не маю сзаду крил
А просто я людина, живу і виживаю
Проблеми вирішаю один я на один
I
Мої руки летають над поверхнею кнопок
Вони все набирають знайомий рядок
Їхні рухи легкі і немають мороки
Бо вони ще не знають наступний мій крок
Твоє гарне обличчя зовсім трохи змінилось
З нього зникли зненацька неповаги сліди
І коли я пішов то на ньому лишились
Відбитки твоєї грязної душі
Пр.
І зовсім я не демон, і зовсім я не янгел
І зовсім не потвора, не маю сзаду крил
А просто я людина, живу і виживаю
Проблеми вирішаю один я на один
II
Вибиті пальці мабуть мають тримтіти
Ще недавно вони були зжаті в кулак
А кістки на долонях кровоточити
І серце у грудях пізнати той страх
Тепер просто іду не чуючи болі
Хоча знаю болітимуть рани мої
Не втопитись душі моїй у алкоголі
І відчую я спокій в глибокій пітьмі
Пр.
І зовсім я не демон, і зовсім я не янгел
І зовсім не потвора, не маю сзаду крил
А просто я людина, живу і виживаю
Проблеми вирішаю один я на один
III
Мої губи розбиті, в роті присмак крові
Мені адреналін перехоплює подих
І блискає усмішка на вустах на моїх
І щасливий я майже на сімдесят сотих
Я сміюся в обличчя знегодам усім
Я іду по стежкам своєї дивної долі
Так як в світі стежки всі приводять у Рим
То я інколи всеж пробігаю по колу
Пр.
І зовсім я не демон, і зовсім я не янгел
І зовсім не потвора, не маю сзаду крил
А просто я людина, живу і виживаю
Проблеми вирішаю один я на один
I
Стройный ряд потока мыслей,
Навевая грусть и радость,
Вены теребя потоком крови,
Страх пульсирует в висках,
Воля сжатая в кулак,
Разрывая плоть и душу,
Выбивая веру для меня,
Оживляя все надежды на мечты,
Бьёт в глаза, открывая широко -
Две кулисы для спектакля
И как бритвы острые ресницы,
Расчищающие путь -
Поднимает плавно вверх,
Вытирая чувства грусти с глаз руками,
Напрягая силу воли
Ты встаешь, не помня боли
Поднимая взгляд от пола,
Страх и ненависть проходят
Облегчая жизнь тебе
Припев
Боль утраты и лишений, раздирая души смертных,
Не жалея никого, лезет в вены каждого из нас,
Кто-то режет эти вены, на размен, идя с судьбой
Он лишается той боли, но и сам лишается себя
На пороге стоя ада, обновляя свою боль
И душа его теперь погибнет, в муках адских вил чертей
II
Ты, роняя бритву на пол,
Избавляешься от мысли,
Что когда-то было плохо,
Вынося себя на воздух
Дышишь смело полной грудью
И улыбку надевая на румяное лицо
Ты идёшь до друга детства
Познакомить с новым «Я»,
Постепенно понимая,
Что такое смысл жизни,
Слёзы, радость и преграды -
По крупицам сложенный узор,
Жизнь – турнир для сильных,
Волю собери, вычеркни себя из списка слабых
Припев /х2
Но ты не тот, с кем может боль шутить
Отчаянье Славянского Народа
I
Свет, слепящий мне глаза
Ложь напрасных ожиданий
И растраченных надежд
Умерщвляя веру в чувства
Очерняя блеск из глаз
И карабкаясь по телу
Заседая прочно в нём
И зарубины там ставя
Наполняет душу гнилью
Глас избранников народных
Что нас травят друг на друга
Искажая взор реалий
И размазывая соль
По глубоким ранам тела
Что оставили их речи
Шедшие в расход с делами
Припев
Эй, вы, жирные скоты
Разливая яд по венам
Вы же травите народ
Истребляя волю к жизни
Вы грызётесь меж собою
Из-за ваших распрей волчьих
Мрёт и пухнет весь народ
II
Относительны различья
Между людом и зверьём
Мы такими не рождались
Нас такими сотворили…
Ликвидаторы души
Те безбожные Иуды, что продали веру в благо
Отказавшись от кровей
Те славянские деревья
Что росли в миру издревле
Раскололи топором
Топором разрухи и нацизма
Расщепляя на поленья
Брата с братом, деда с сыном
И в вину вменяя грубость
Ту, с которой расставаясь
Не пожав друг другу руки
Припев
III
Сжав на шее нашей руки
Множите гробы и духов
Что витали раньше с нами
А теперь витают там
Где славянами не пахнет
Чувство гордости пропало
Улетучилось куда-то
И остался лишь нацизм
Постепенно, обретая право
Стать доктриной всей страны
И не ведая различий
Между злобой и любовью
Мы себе наносим шрамы
Без стенаний волю принимая…
От людей… для которых… мы – ничто
Припев х2
Оптимістична злободнівна
I
Ніжний погляд шовкових очей, повний зради та брехні
Бридка у зморшках шкіра, відображає злобу та підозри
З розчаруванням дивляться на мене, волосся твого стрехні
Губи чавлять сік призирства, мов із яблук сахарози
Ніс червоний, мов капуста дика розриває стан моральний
Ти лякаєш наші душі залишая в них цвяхи гріхів життєвих
Посміхаєшся грайливо, відверто викликая зуд анальний
Ти обличчя жаху що світ підводить до шляхів кінцевих
Приспів
Тебе нечистий породив по образу своєму
Ти літаєшь на тваринах, не втрачючих ніколи хиста
Викликая шепотіння у сечовому міхурці моєму
Ти вісник апокаліпсису та дитя антихриста
II
До дванадцятої ночі ти лізешь у домівки наші
Залишая в них на спогад рештки світового зла
Виконавши план свій, ти зникаєшь у нічній тиші
Прилітаючи до пекла ти привітно б’єш козла
На особистій фабриці твоїй працюють діти бідні
Вони кують ті самі рештки зла щоб на землі створити хаос
Для них всі дні робочі, для них всі дні мов будні
Я ненавиджу тебе – клятий Санта-Клаус
Приспів х2
И незаконченая хрень
Знову ранок, знову будні, соплі падають в сніданок
Студні заспані свої, я у ванні промиваю
Одягаюсь, зачиняюсь та прямую в дитсадок
Я приходжу, роздягаюсь, та тихенько матюгаюсь
Бо приперся вихователь, весь п’янючий та смердючий
Хоровод почав водити, я не знаю, що робити
Бігав, бігав по садку, приморився, зупинився,
Повскознувшись повалився, та легесенько забився - у багні я опинився
Гад мене наздоганяє, та шмагати починає
Я терпіти не збирався, виривався та кусався
Приспів
За іржавим дротом нашим,
Я з відкритим ротом бачив,
Як прекрасно сяє сонце
Та лунають звуки танця
Так на волю закортіло
Та підходить сзаду тіло
Я ненавиджу людей, що мене сюди запхали
I
Война...
Ты лишаешь права жиь народа
От тебя страдает вся природа
Смерть несут твои символы разрухи:
Ложь, мор и беззубые старухи
Обрекая всё живое на долю злого рока
Что чахнет духом в ожиданье лжепророка
Припев
Время лечит раны тела
В оправданье всем предательствам своим
Но ложь приданья устарела
И вновь открылись двери для войны
II
Война...
Снова крах судьбы и слёзы
Глаз надежды меркнут грёзы
Людям, что хотели просто мира
Видели, как звучала голода сатира
Исходились истерическим голодным смехом
Пухли, тлели, шли на тот свет через паром
Припев
III
Война...
Люди молят о пощаде, люди просят перерыва
И дождавшись передышки, умирают от разрыва
Ведь увидев размеры кладбища болотных лилий
Похоронив немало сотен поколений и фамилий
Лишь тогда осознавали, как мир ненадёжени и колюч
Уходя, война никогда, не закрывала дверь на ключ
Восхода знамя лучи в лицо кидая
Освещает место предстоящей бойни
Конь твой верный холку в стороны бросая
Копытом землю разрыхляя и готовясь к казни
Слов недосказанных печаль отпечатана в глазах твоих
Ты прекрасно понимаешь, что пощады здесь не будет
Это поле битвы, победителей не может быть двоих
В руках поводья зажимаешь, меч в ножны всё ещё одет
Припев
В бою уходят чувства жалости и чести
От злости яростно вздымаются чёрные брови
Вознося мечом смертельные кровавые почести
Здесь правит философия пролитой крови
Повернувшись к верным своим воинам
Избавляя ножны от клинка и воздевая его к небесам
Отдаёшь приказы нападать свои боевым баронам
И взывая к богу кровавого азарта, бросаешься в бездну боя сам
Исчезая в пыли брани роковой
Ты слышишь лишь звон металла и стенанья
И с каждой новой жертвой, рвётся из груди звериный вой
На время боя ты забыл о боли и друзей страданья
Припев
В пыли окровавленной земли, заметив главного врага
Сошёлся в схватке непосильной с ним
Ужаленный клинком, упал и чувствовал, как с губ твоих стекает брага
Глаза закрыв и мрак увидев, ты знал - твой дух непобедим
Ты битву проиграл, но будешь жить веками
И память о тебе пройдёт сквозь долгие века
Курган украсят твой друзьями павшими клинками
И гроб твой будет омывать через века скорбящая река
незнаю,это и песней трудно назвать,разве что интро какое,но всё ж вот(чисто поржать):
Mad WPPLМ (Mad Whithout Permanent Place of Living Man)
НічогО на бачуть мої очі,
Я іду в смітник у нОчі,
Сподіваюся знайти там гроші,
Зуби в мене золоті - хороші,
А якщо не буде грошей -
Начіпляю на себЕ хоча би вОшей,
Що у нас сьогодні тут зїстного?
Побажаю я собі смачного!
У бачок той я погукав,
Смачно їв та смачно пукав!
Я знайшов стАрий черствий періжок...
Та з "МакДональдсу" ріжок
Мов страшнючі вурдалаки -
До менЕ підкралися собаки,
Почали падлюки ті ричати,
Я почав на ник кричати,
Та побіг від них до хати -
Сподівався вдома побухати,
Захотілось дуже супу...
Раптом щось вчепилось в дупу,
То була скажена псина та...
І мене тепер вражає лікарняна кросота...
Лікарі стоять навколо мене,
Колють в пузо "Долобене",
Лікарів всіх я покусав,
Та площу всій палати обосцав,
Бо я - скажений БОМЖ
Бо я - скажений БОМЖ
Вы не можете начинать темы Вы не можете отвечать на сообщения Вы не можете редактировать свои сообщения Вы не можете удалять свои сообщения Вы не можете голосовать в опросах