А я свой напишу. Надеюсь можна?
Вогні (Автобіографічне)
І
А як яскраво все сіяло
І навіть в серці зупинилась кров,
І почуття усі змінила
Все та велика, та Любов.
І серденько моє зігріла,
А також змусила співать,
Багато чого говорила
Про те, що не могла я знать.
І цілу ніч я танцювала,
Так, я всміхалася весь час,
І болю, болю я не знала,
Допоки вогник не загас.
ІІ
Те змушене непевне слово,
Що дарував колись мені.
О, як пекло воно, те слово,
Як Риму давнього вогні.
Навіщо ти сказав "люблю"?
Щоб взяти потім і піти?
Дай відповідь, тебе молю,
Мені нестерпно бачити вогні.
І сльози мої знов пекучі
Все падають і падають униз.
Я знаю - все це неминуче,
Як неминуча моя злість.
ти ховаєш очі, супиш чорні брови,
запалив цигарку.. ледь тремтить рука.
От і вся природа. І кінець любові
що була для мене мов полин гірка.
Посміхнусь байдуже, бо така на вдачу,
тільки пильно гляну. А зайду у дім -
упаду на ліжко, упаду.. заплачу...
А чи варто плакать, як нема за ким?
Пол: Зарегистрирован: 04.10.2007 Сообщения: 142 Откуда: Из страны вечной охоты на свою тень Репутация: 7.6 голосов: 1
Мурочка, дякую щиро-прещиро!!!!!!
аж захотiлося вiдповiсти солов'iною мовою
читаю, читаю форум... бац - украiнське... ще й таке гарне. тiльки чому не всi вiршi пiдписанi? цiкаво все ж таки знати авторiв. i ще одне питання - не знаеш, чи е щось у Iнтернетi на зразок альманаху сучасноi украiнськоi поезii/прози?
ми будемо жити
на тихому-тихому березі
в дитячій іще не наляканій
єресі неначе у Ф’оросі
в еросі недремний наш страж
нескінченний наш серпень
відбитки засмаглого тіла твого
роздрукує на теплім піску як
на ксероксі тайнопис
солодкий клинопис коліна
і лікті і вузлики
гулкі переповнені віщими знаками
вулики допоки в медовій імлі
у знемозі я наше несправжнє минуле
як Трою розкопую
читає при місяці янгол піщану
твою ксерокопію
Не женися на багатій,
Бо вижене з хати,
Не женися на убогій,
Бо не будеш спати.
Оженись на вольній волі,
На козацькій долі:
Яка буде, така й буде,
Чи гола, то й гола.
Та ніхто не докучає
І не розважає —
Чого болить і де болить,
Ніхто не питає.
Удвох, кажуть, і плакати
Мов легше неначе;
Не потурай: легше плакать,
Як ніхто не бачить.
***
Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось...
Не забувайте незабутнє,
Воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
Не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
На сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жіронди,
Минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
Вона ніколи не мине...
***
Розкажу тобі думку таємну,
Дивний здогад мене обпік:
Я залишуся в серці твоєму
На сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
Сотні вражень, імен і країн, -
На сьогодні, на завтра, назавжди! –
Ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
На яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.
Ліна Костенко
Добавлено спустя 30 минут 39 секунд:
***
Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.
Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.
Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.
Ліна Костенко - наша сучасниця... тому цілком доречно, що я саме тут виклала вірші, які мені подобаються.
Якщо ж авторка теми мала на увазі поетів сучасних, але моловідомих - перепрошую
Часовой пояс: GMT + 2 На страницу Пред.1, 2, 3След.
Страница 2 из 3
Вы не можете начинать темы Вы не можете отвечать на сообщения Вы не можете редактировать свои сообщения Вы не можете удалять свои сообщения Вы не можете голосовать в опросах