А ми сьогодні відвідали Якимівський ярмарок.
Такої доброзичливості, щирості, ввічливості я давно не бачила... Кожен продавець намагався пригостити, навколо лунали чудові пісні. Я ледве стримувала себе, щоб не затанцювати. *брешу, танцювала собі тихенько*
Розмовляли виключно українською. Всі. Як ведуча в гучномовець, так і кожен відвідувач ярмарка.
Я сфотографувала біля тридцяти чудових рушників з українськими вишивками. (фотаю тому, що моя мама захоплюєтся українською вишивкою вже років двадцять)
В кожній торгівельний лавці був хоча б один рушничок, або герб, або сорочечка, або Тарас (це зараз тренд ) Я підішла до першої ж рушнички, та запитала: "Де ви взяли це, хто вишиває у вас?" Одразу ж відгукнклася жінка років 50-ти: "Це моя мама вишивала... вона померла того року... А от ті дві, не дуже красиві, то вже вишивала я.. Не можу ніяк до мамкиного рівня дійти.... "
Мені нема що доводити тим, хто впевнений, що наш край - русскоговорящий. Ми тут всі були українські. Ще рочків десять - і все повернеться.
Калека, я вам предлагаю поехать на вашу родину за мой счет, вы же мне желате смерти.
Кстати, тоже за мой счет. Где-то тут подвох
Вы просто как-то предубеждены.
Попробую объяснить так, чтобы Вам было понятно:
Мой дом (не в смысле: строение, а там, где моя душа), моя родина - здесь. Вы же всячески пытаетесь решить за меня, где моя родина, причём, даже не спрашиваете, а именно утверждаете, что она не здесь, то есть: пытаетесь лишить меня моей родины, моего дома.
Скажите, как Вы считаете: заслуживает ли тот, кто пытается лишить Вас родины, смерти?
Надеюсь, Вам понятно, а то уже не знаю как проще объяснить.
Калека, я вам предлагаю поехать на вашу родину за мой счет, вы же мне желате смерти.
Кстати, тоже за мой счет. Где-то тут подвох
Вы просто как-то предубеждены.
Попробую объяснить так, чтобы Вам было понятно:
Мой дом (не в смысле: строение, а там, где моя душа), моя родина - здесь. Вы же всячески пытаетесь решить за меня, где моя родина, причём, даже не спрашиваете, а именно утверждаете, что она не здесь, то есть: пытаетесь лишить меня моей родины, моего дома.
Скажите, как Вы считаете: заслуживает ли тот, кто пытается лишить Вас родины, смерти?
Надеюсь, Вам понятно, а то уже не знаю как проще объяснить.
Ні, він не заслуговує на смерть. Взагалі, ніхто не може вирішувати, хто винен смерті, крім реаніматологів та Господа Бога.
Скажіть, будь ласка, той, хто намагається позбавити мене останніх ознак моєї держави - він на що заслуговує? Той, хто мою маленьку новонароджену батьківщіну топче чобітьми Колесниченка та Табачника - він на що заслуговує?
AAD, я не совсем поняла претензий, да и Бог с ними.
Да, я на полном серьезе считаю, что в семидесятых-восьмидесятых годах украинский язык на государственном уровне представляли ущербным.
Пожалуйста, представьте хоть один документ, который на государственном уровне представлял украинский ущербным..., если уж говорим о государственном уровне.
Просто если вы слушали придурков, которые считали украинский - колхозом, то это ваши личные проблемы, так как если слушали - значит в душе соглашались с этим, а теперь обвиняем кого угодно только не себя, в том что считали украинский колхозом...
Bastinda писал(а):
... Ну почему, йопт, 90% поборников русского слабограмотны, а?
... Ну почему, йопт, 90% поборников русского слабограмотны, а?
Ну эту глупость оставляю на вашей совести...
AAD, я з великою пошаною ставлюся до мови, якою спілкуюся. Саме тому дуже рідко використовую українську - не впевнена в собі.
Вам, шановний, було б не зайвим іноді читати книжки російською. Доречі, зверніть увагу на пунктуацію.
А взагалі, для всіх, хто обурився щодо "слабограмотности" - старий анекдот:
Автоинспектор останавливает на перекрестке нарушителя и спрашивает:
- Вы любите свою машину?
- Люблю.
- А почему водить не научитесь?
Трудно научиться водить машину, если ездить исключительно на мотоцикле, для этого нужно почаще ездить именно на машине.
Калєка, Ви знущаєтесь, або дійсно не розумієте сіль анекдоту та його зв'язок з поганим знанням російськой саме тими, хто тут більш за всіх бодався за другу державну???
Мені нема що доводити тим, хто впевнений, що наш край - русскоговорящий. Ми тут всі були українські. Ще рочків десять - і все повернеться.
Бастіндо, звідки в вас така ненависть? )))
Рочків десять - це забагато, на Вашу думку?
Колись мені здавалось що точка неповернення пройдена. Кучмівський період, русифікація мала результат максимальний.
Років п'ятнадцять тому, один чоловік, прихильник «еволюційного» відродження української мови, казав мені, « я тебе гарантирую, что через двадцать лет все станет на свои места, наши дети будут говорить на украинском, только не нужно напрягать людей». Не треба забувати, що наш сусід тільки прозоро виділяє немалі кошти на російську мову в Україні, а скільки йде того, про що ми і не знаємо. Тому треба усвідомити, що майбутні десять років автоматично нічого не принесуть. Держава нам в цьому нічим не допоможе, на цьому етапі, тільки ми самі, і кожен день.
Ідеальний варіант дуже простий, українці, хто вважає українську своєю, одноразово почали користуватись нею. Тоді б і дискусій не було б ніяких. Для цього треба спочатку вивести людей з того психологічного стану. А хто це здійснить? Тільки ми самі.
………………..
Не можу не сказати, дуже приємно дивитись на сьогоднішню сторінку.
Вы не можете начинать темы Вы не можете отвечать на сообщения Вы не можете редактировать свои сообщения Вы не можете удалять свои сообщения Вы не можете голосовать в опросах
FAQ
Поиск
Пользователи
Группы
Регистрация
Профиль
Войти и проверить личные сообщения
Вход
) Я підішла до першої ж рушнички, та запитала: "Де ви взяли це, хто вишиває у вас?" Одразу ж відгукнклася жінка років 50-ти: "Це моя мама вишивала... вона померла того року... А от ті дві, не дуже красиві, то вже вишивала я.. Не можу ніяк до мамкиного рівня дійти.... "
)))
![[ скрыт ]](templates/zavsTest/images/lang_russian/icon_email.gif "[ скрыт ]"){kind=icon}
Калєка, Ви знущаєтесь, або дійсно не розумієте сіль анекдоту та його зв'язок з поганим знанням російськой саме тими, хто тут більш за всіх бодався за другу державну???